У Британії цьогоріч святкують 40-річчя виникнення панк-музики в туманному Альбіоні. Це цілий культурний пласт, який став закономірним відображенням хаотичного суспільства, де молодь прагнула кращого життя та більше прав, а через знищення та непокору проявлялась бажана свобода та справжня демократія. Через майже півстоліття на протилежному боці Європи – охопленій лихоманкою Україні, процвітають ті ж самі прагнення та бажання. Саме це засвідчив великий сольний концерт проекту «Жадан та собаки», що прогримів в українській столиці минулої п’ятниці. Номінальним приводом стала презентація вже четвертої платівки гурту – «Пси», але реальним все ж здається бажання всієї тієї маси людей почути відповіді на свої запитання від особистості, якій вони довіряють.
Перед концертом у нас була можливість трохи поспілкуватись із Сергієм Жаданом. Його-поета знає вже багато хто, а його-музиканта – досить мало людей. Після спілкування з ним ми ще раз впевнились у своїй теорії, що Сергій – один із головних вожаків панк-руху в нашій країні, в чомусь трошки різкому і радикальному, але, тим не менш, справедливому та закономірному.
Сергію, сьогодні ви презентуєте ваш новий альбом «Пси», що готували з гуртом протягом останнього року. Які теми лягли в його основу?
Ми точно усвідомлювали свою ціль і розуміли, що хочемо зробити саме повноцінний альбом, цілісну роботу, тому і теми підбирали відповідно. Мені здається, що саме так він і звучить. Навіть, якщо порівняти його з попередніми, то він більш дорослий, драматичний, серйозний. Там є декілька тем, які зустрічаються у кожній композиції. Ми для себе його позначили як оптимістичний альбом про Апокаліпсис. З одного боку, там згадується багато неприємних речей, а з іншого – ми намагались все ж показувати їх без якогось відчаю, без тотальної безнадії. Цього разу він ще й трошки відмінний від усіх інших – зараз це повноцінний спільний проект, оскільки ми його записували в Німеччині з нашим другом Юрієм Гуржи, лідером формації «RotFront».
Як ви вже зазначали, основну ідею пісні «Пси» ви придумали під час подорожі до виправної колонії. Які ще події давали вам причини згадати їх у ваших треках?
Наприклад, парламентська криза цієї зими дала нам привід написати пісню «За#бали». «Пси» ми написали після того, як дійсно виступили в Кременчуцькій колонії. Основний меседж: життя завжди лишає право вибору. Можна боятись, а можна любити. Теми для пісень з’являються постійно від маси тих вражень, які ми отримуємо від життя.
Ви виступаєте в багатьох місцях, куди часто не заїжджають інші артисти. Чи помічали якусь різницю в публіці?
В основному, вся наша публіка більш-менш однаково сприймає нашу творчість. Правда, можна відзначити, що на сході, на Донбасі, люди ходять не стільки на рок-концерт, як просто на якийсь культурний захід, там не так багато чого взагалі відбувається. Для них завжди цікаво, з чим же ти приїхав. Ось з такою публікою і цікаво працювати: її треба навчитись переконувати.
Чи поділяєте ви думку, що українська музика зараз переживає піднесення, про яке всі говорять?
Я згоден з тим, що з’явилось певне пожвавлення: з’явилось багато цікавих проектів, що і є ознакою піднесення.
А чи є українська культура конкурентоспроможною на міжнародному рівні?
Звичайно, конкурентоспроможна. Якщо ДахаБраха або DakhDaughters виступає будь-де, то це в любому випадку це буде цікавим виступом. Є певні речі, що являються оригінальними, ось в них є такі особливості, котрі будуть цікавими всім іншим. А просте дублювання, вторинний продукт не може претендувати на інтерес за межами власного кола знайомих.
Країни вибирають різні вектори розвитку: деякі роблять культуру стратегічною сферою і регулюють, деякі надають повну свободу. Яка модель може спрацювати у нас?
Я думаю, найконструктивнішим варіантом буде той варіант, коли держава включалася б, але і не заважала. Але для цього потрібні зовсім інші механізми з культурної промоції, тому що старі радянські схеми зараз просто вже не працюють. На жаль, у нас дуже часто складається така ситуація, що будь-яка дотична історія держави зводить нанівець всі ідеї та закінчується скандалом. Насправді так не повинно бути: кожна нормальна притомна держава має створювати свою культурну політику і в цьому нічого поганого немає. Україна взагалі втрачає купу можливостей по промоції себе як країни, свого культурного продукту у світі. Культура може і повинна бути бізнесом. Якщо продукт хороший, він має продаватися і знайти свого покупця.
В той же час, у вашому недавньому інтерв’ю ви сказали, що «підтримуєте піратство», тому викладаєте всю свою музику в інтернет безкоштовно.
Ну в цьому є доля іронії, тому, що насправді у нас просто немає ринку. Якщо ти видаєш альбом, то фактично є дуже мало місць, де його можна продавати. Тому єдина користь з цього альбому – просто його промоція як музичного проекту. Якщо ж альбом в інтернеті, його слухає велика кількість людей. Частина з них, відповідно і прийде на наші концерти, а ми від цього отримаємо прибуток. Є ще продажі через інтернет-магазини, але це невеликий відсоток. Звичайно, я поважаю працю колег, авторське право, тому я трохи іронізую, але, зважаючи на всю ситуацію в країні, ми дійсно повинні підлаштовуватись під ці реалії.
Пам’ятаєте, коли ви вирішити до літературної діяльності додати ще й музичну?
Так, звичайно, це був 1997-й рік. Саме тісне спілкування з харківськими музикантами із рок-гуртів під час якихось чергових застіль і вилилось в нове захоплення музикою. З «Собаками» ми вже постійно працюємо 9 років, тому якщо наступного року нас не «розіб’є маразм», то будемо відзначати десятиріччя (сміється).
З якими труднощами ви стикаєтесь у творчому житті?
Найважче – це комунікування. Зовсім не з колегами по гурту чи рідними, з ними-то все ідеально, найважче для мене – це бути почутим і порозумітися із тим соціумом, в якому ми зараз знаходимось. Це взагалі велика проблема українського суспільства: ми страшенно монологічні, і якось шалено не налаштовані на діалог.
В якому графіку ви зараз живете і що плануєте завершити до кінця року?
У нас зараз буде невеличкий тур із «Собаками», потім влітку в мене має вийти книжка віршів, після чого на осінь ми із гуртом і Уляною Ткач запланували підготувати театральний проект. Також восени, думаю, у нас буде тур по виховних закладах, тому, в принципі, будемо активно виступати.
Чи є такий проект, в якому дуже хотілося прийняти участь, але все ще не було можливості?
Я дуже хочу, щоб ми цього року почали знімати фільм «Ворошиловград». Ідея, сценарій – все є, фінансування на стадії активного пошуку. Якщо вона буде успішно реалізована, тоді у серпні ми приступимо до зйомок. Тому так і можете написати у статі: знімальна група шукає інвестора. Якщо такий знайдеться, то можна напряму мені і писати. Насправді, саме коли почалась війна, ми відмінили зйомки цього фільму, тому що інвестор був із Росії. Як можна брати гроші у країни-агресора?
На останок ми завжди запитуємо рекомендації тих артистів, які в свій час найбільше на вас вплинули. Щось порекомендуєте?
На мене дуже вплинув американський панк. Я колекціоную дуже багато вінілів. Найціннішим, напевно, залишається перший запис Патті Сміт, тому її слухайте в першу чергу. Звичайно, це також The Stooges, The Pretenders, Ramones.
Автор: Альона Віолаторка
Фото: Анастасія Варбан
