Це неймовірно усвідомлювати, шо твоя мрія на межі здійснення, особливо коли стоїш на паспортконтролі в аеропорту, і в файліку з документами вкотре помічаєш папірець з написом «Red hot Chili Peppers. Olimpiahalle. Munich», потім переглядаєшся з таким само тру, як ти, і на серці теплішає.

Зранку в ЦЕЙ день (Red hot Chili Peppers, Мюнхен, Німеччина, 5 грудня 2011), ми з другом пішли в розвідку в Олімпія парк, познайомитися з нам подібними і потусити, бо квитки в нас все одно були в сектор, і чергу займати сенсу не було. Виявилось, шо в Мюнхені реклам нема, за три дні не бачили ні одної, ми спочатку подумали, шо концерт відмінили. Прийшли по обіді (початок на 20.00) – пусто, глухо, ларчік з чайкофекапучіно.. зато красиво – Олімпія парк, стадіон, холл (подібно до київського Палацу спорту) – все витримане в одній архітектурній манері, нафоткались там звісно.

Аж тут бачимо ЛЮДЕЙ! ДВОХ! (один в реглані з пєрцовою зіркою). Ми ж до них, з розбігу: хелоу дую спікінгліш? – єс.. – кууул,ерхачєпе? – єс. – ві ту!вераюфром? – Джормані. – оо, найс,ві ар фром Юкрейн! – ок.. Так тупо, ну, думаєм, нєсрослось, і пішли тинятися навколо. Стіни Олімпіяхола скляні тому ми бачили, як дяді розкладають по кучкам футболки і регланчіки.. (але вже ввечері були в шоці що все в два-три рази дорожче ніж на офіційному сайті RHCP). Ідемо далі, люди підходять, але якісь сумні, а в нас наче свято, ходим посміхаємось усім! З надією побачити перців хоч одним оком ходимо кругом будівлі, і тут шось в кєпці ОFF, ми ближче - а то дівчина якась злякана, з’ясували - іспанка, інгліш вона не спік, шкода. З іншого боку холла внизу виявилась парковка пєрцових фур, охорона, і дівчина з зеркалкою. Я: Валік, а давай спитаємо в цієї шось. До неї: ду ю… Вона: русские, чёли? Так познайомились з Камілою з Узбекістана, вчиться в Франкфурті, розговорились. Тут тіп підійшов – угорець, тру фен (це його 4-й концерт, не любить Наварро, зато позитивний такий). От ми таким інтернаціоналом поспілкувались, нічого корисного не знайшли, саундчека не бачили, не чули. Вирішили повернутися ввечері. По дорозі познайомилися з киянами в метро, вони теж на перців, мір тєсєн.

концерт Red Hot Chili Peppers в Мюнхені

У 18.00 підійшовши на те саме місце ми просто… здивувались! Стояла черга у метрів 150. Черга! Але ми ж українці, знайшли «знайомих» у її початку, і в 18.20, після обмацування, перевірки квитка і айді, були вже всередині.

На вході найпростіші футболки по 35 євро, кращі по 50, а реглани взагалі по 80. Чесно? Задавила жаба, краще з офіційного сайта замовити. Ми пішли шукати свій сектор. Зала розміром, як Київський Палац Спорту, але більше сидінь і чистіше. Очікування було нестерпним, наче перед іспитом, аж тут о 20.10 гасне світло і виходять Foals, на яких відреагувала тільки фан-зона. Хлопці хороші, не напрягали, пограли півгодинки, після чого безкінечно довгі півгодини підготовки сцени до НИХ, народ все підходить, вже зал набитий битком. І ось нарешті, в 9 з чимось, гасне світло…. і ОБОЖЕ! виходять!!! Але без Ентоні. Вийшли спокійно, зайняли місця свої. Флі шось німецькою шпрехнув, всі поржали. Так завтикала, хотіла моргнуть, так сльози, що стояли в очах, потекли по щоках...

RHCP в Мюнхені

Це стан, коли чекав цього 12 років, і ти не віриш шо це відбувається з тобою, перед очима туман, з червоними зірочками…

Дєд Чєд забарабанив «монархію», Джошика вже носить по сцені, Флі пританцьовує, як завжди, у своїх шорто-штанішках, і аж тут вилітає Кідіс… ооо як верещали баби… Потім все як уві сні, ми стрибали вище голови, пофіг шо ми в секторі, весь наш нижній ярус стояв! Ставало спекотно. Кідіс стрибав у незмінній кепці, піджаку і салатовій футболці. Екрани над сценою спалахували різними кольорами, їздили туди-сюди, знову спалахували.. Он воно шо таке аудіо-наркотики! Шквал оплесків. Я не знаю чи всі, але двоє з того натовпу чекали цього дня багато років..

Далі Кідіс «кентстапом», уже без піджака, ще більше розгарячив натовп, атмосфера в залі була настільки дружня, це неможливо передати, і аж тут «скар тішью» так ніжно ніжно.. я б не змогла від тої ейфорії згадати порядок пісень, благо в інеті є сетліст. Потім була шалена Дені Каліфорнія, і новенька Ефіопія, на якій правда Кідіс трошки лажав і підглядав, але мені особисто було пофіг, хоч він би і мовчав всю пісню! Така скажена енергетика в них, її не передати, її треба лише відчути.. І тут нєжданчік дуже приємний для мене – Throw away your television – я не думала шо Джоші справиться з Фрущовськими запілами в цій пісні, та ще й так гарно.. Але чим далі, тим кручє! Ніколи, НІКОЛИ, не очікувала я вживу почути «if u have to ask», цей божественний бек-вокал до сих пір звучить у вухах.. Взагалі вважаю, що Джош прекрасний бек-вокаліст! Потім Мегі – такий стабільний і позитивний ритм флі-баса, що створив радість і мирний настрій в залі. Та не надовго, бо вже без футболки в самій кепці Кідіс кричав «міема міема міема.. ФРЕНДЗ», і вони знов заставили нас стрибати! В залі всі тупо кивали в ритм, а в фанці щось навіть на подобі слему було, правда якогось дитячого.

Смішні взагалі німці, неагресивні, апатичні і якісь неактивні. Вони напевно думали що ми дикуни якісь, коли ми, почувши «бладшугу», почали кричати капєц як сильно, а потім закочувати очі від тих звукових хвиль, знаю, бо вони балувані зірками і концертами, а для нас - це кайф... Коли почули «лукераунд» енергії додалося, бо зразу перед очима історичний велкам-кліп для RHCP, знятий нещодавно від Москви та Києва, в який вкладено було стільки сил, нервів і любові до тих засранців, що зараз стрибають на сцені! Гасне світло, в темряві видно, як Джош сідає на парапєтік під бас-бочкою, єдиний прожектор на Кідіса, мурашки по шкірі від першого БРРИНЬ, і весь зал, як один, починає співати «sometimes I feel like I don’t have a partner…» (от я зараз пишу це і в мене ком в горлі). Тут ти відчуваєш єдність з кожним, хто знаходиться в цьому залі, а враховуючи мою сентиментальність, знов навернулись сльози, і поспівати не вийшло толком, але коли стало помітно, як в темряві Флі пританцьовує в такт, на обличчі зразу з’явилась посмішка.

Red Hot Chili Peppers в Мюнхені

Я думала, шо виграла в лотерею, коли почула Higher Ground, який на рік молодше мене, але в сто раз кручє. А Коли Кідіс ще й виконав свій убивчий задопотрясний танець, дівки мабуть зомліли! Ну і звісно куди ж без Californication? Співали всі, навіть, напевно охоронці. Їм я взагалі співчуваю, весь концерт спиною до ОВЄЛІКІХ простояти… але перці довго соплі не жують, тому швиденько після Калі замісили бай зе вей! Я стрибала і трусила головою, як той таксист з кліпа, АЛЕ на останньому вже сумному «waitin’ for» всі пацани радісно помахали, і вшились за сцену. Ні!Ні! Ми ж чекаєм «на біс», хлопаєм, хлопаєм, і нічого.. капєц, в темряві так всі аплодували і кричали без зупину хвилин 5, коли виходить як сантехнік Маріо – Чєд в робі своїй синій, і каже загадково: «Драм Соло». Мауро почав лупити по своїм барабанчикам, Чед приєднався, кидався паличками в зал і посміхався на всі 32. Откуданівозьмісь з’явився Джош і підключився до пацанів. Але недовго йому приділяли увагу, бо вийшов Флі, і не просто - а на руках, зірвавши шквал емоцій, і повільно але впевнено пройшов через всю сцену до свого місця, взяв басуху і трошки побринькав.

RHCP сетліст МюнхенІ тут почалось – «сір псайко сексі», Кідіс вискочив уже в одних штанішках, танцював як завжди – в усі боки руками махав. Боялась за Джоша, бо його дуже носило по сцені в музичному екстазі, і від тих 20-річної давності гітарних акордів в мене паморочилось в голові. «They’re red hot» я впевнена, не очікував почути ніхто, але фанка підхопила настрій і знову почався ритмічний мікро-слем. Апогєєм для мене стали перші акорди «Соул ту сквіз», яку я просто обожнюю, відповідно весь сектор повернувся в наш бік, шоб подивитися кому що відрізають. Я співала так, шоб жеш усіх перекричати, тому голос скоро почав давати збої (думала охрипну на ранок). Мій мозок плавило від тих звуків, я не пам’ятаю шо було на сцені, я навіть фотік не діставала, бо не могла відірватися. Потім шалений дуркуватий Give it away, винос мозку і стан повного музичного екстазу… гивиравейнау переходить в кайфовий джем.. Знову летять барабанні палички в зал, прощальні слова, лавйу, сенкйу, бачу, як вони йдуть, неспинний шум і крик фанатів, і все… ввімкнули світло, а ми дивимось одне на одного, як діти, в яких забрали іграшки... Додому йшли дуже стомлені і неймовірно натхненні, правда трохи сумні. Але тільки лягаючи спати, я усвідомила в повній мірі, що сьогодні моя мрія збулась!

Автор: Яна
Український фан-клуб RHCP: Redhotchilipeppers.pp.ua

Билеты на концерт RHCP в Киеве 2012.

Тоже интересно:
Погоня за Red Hot Chili Peppers в Гамбурге (9 октября 2011)