Leo Mantis - нове ім’я української музики. Талановитий музикант підкорив соціальні мережі завдяки аматорському відео, знятому на звичайну веб-камеру в кімнаті гуртожитку, де він виконує пісню Така як ти С. Вакарчука. Після абсолютно для нього неочікуваного успіху, вирішив спробувати себе на проекті “Голос країни” і потрапив в команду саме Святослава Вакарчука. По завершенні проекту Лео був вже абсолютно впевнений, що музика в його життя прийшла назавжди.

Леонардо Ободоеке (сценічне ім’я - Leo Mantis) родом із Нігерії. Переїхав в Україну 2012-го року на навчання в Тернопільському медичному університеті за спеціальністю “хірург”. Відкритому, усміхненому, щирому хлопцеві завжди подобалась медицина та допомагати людям. Здавалося, вибір було зроблено остаточно. Проте після участі в музичному проекті зрозумів, що музика є невід’ємною складовою його життя та, врешті, це теж своєрідна панацея для душі.

Ми із задоволенням зустрілися з Лео в центрі Києва, щоб поговорити про те, що значить створювати нову українську музику і як зібрати найкращу команду музикантів.

В якому музичному середовищі ти зростав до приїзду в Україну?

Коли був набагато молодший, я слухав багато різної музики, але ніколи не робив цього навмисно. Мої батьки любили дуже складну африканську ритмічну музику, тато майже кожного ранку слухав одного дуже знаменитого африканського музиканта Koffi Olomide, а мої сестри любили Sade Adu, співачку, яка виконує соул та джаз. Брати любили слухати рок, такий як Led Zeppelin та Beatls, а так як я п’ята дитина у сім’ї, в мене не було іншого вибору, крім як сидіти і слухати це все.

Батьки спонукали до заняття музикою?

Ні, коли я був вдома, то музикою професійно не займався, але я грав на гітарі, зазвичай те, що мені хотілося. Батьки завжди мене підтримували у цьому. Навіть коли були якійсь вечірки, то ми спеціально арендували музичні інструменти і батьки казали: “Давай зіграй нам щось!”, і я співав деякі пісні для них. Вони підтримували, але ніколи не підштовхували.

Коли приїхав до України, важко було адаптуватися в новому середовищі?

Я не скажу, що я вже адаптувався, тому що Україна для мене все ще дуже інакша країна — інакший менталітет, інакший підхід до багатьох речей.

В чому, на твій погляд, головна різниця між людьми в Україні та Нігерії? У культурному аспекті або ще в чомусь?

Українці чомусь дуже розслаблені, навіть повільні. Наприклад, в когось є власний магазин і він зачиняється о 6-тій, я приходжу в 5:59, а власник каже: “Вибач, я не хочу продавати, тому що я зачиняюсь через хвилину” Він же не знає, що я хочу купити, йому це навіть не цікаво! “Ні-ні, я зачиняюсь”. Найбільше дивує, коли касир на вокзалі може говорити по телефону, в той час як люди стоять у черзі. Це для мене дуже незвично, бо якщо людина прагне чогось, то потрібно адаптуватися до різних ситуацій. Це те, до чого я ще не можу звикнути.

Якби не Голос, як гадаєш, прийшов би ти до музики, чи обмежився б записами на Youtube?

Ні, не прийшов би.

Чи були побоювання перед початком співпраці зі Святославом Вакарчуком?

Звичайно! Це робота, яка вимагає повністю віддатися їй. Вважаю, що музика повинна бути чесною та справжньою: ти віддаєш частину себе, показуєш, що в тебе всередині. Думаю з цим і пов’язані переживання, чи буде той результат, якого ти шукаєш. Бо досить багато часу вкладено в проект, багато енергіі та грошей. Ти навіть не знаєш, чи це те, що люди хочуть чути. Тож вважаю, нормально переживати в такий ситуаціі.

Останнім часом сталося багато подій: кліп, концерт, запис альбому, поїздки. Як ти оцінюєш цей період?

Не скажу, що відчуваю щось особливе. Але я бачу, як наша праця приносить певні плоди, і багато з того, що ми зробили, нам дуже подобається. Я навіть здивований тим результатом, якого ми досягли. Я просто спокійно займаюсь тим, що мені подобається і приємно, що все більше людей хочуть чути наші пісні та приходити до нас на концерти.

Під час концерту в Bel Etage ти був досить розкутий. Ти взагалі хвилюєшся перед виходом на сцену? У чому секрет?

Не скажу, що я хвилююсь. Є таке англійське слово - еxcite, це не хвилювання в загальному сенсі і воно може бути негативне и позитивне. Я відчуваю таке переживання, воно як викид адреналіну, але позитивне.

Розкажи про свою команду, хто с тобою працює зараз?

В мене дуже цікава команда. Музиканти - це мої друзі, яких я запросив у проект. Наш барабанщик — з Харкова, його звати Тобі. Він теж приїхав вчитися у медичному, але як на мене — дуже талановитий барабанщик. Коли я почав розширювати проект, то запросив його: “Чи хотів би для мене грати, давай щось зробимо разом”. Він сказав: “Ок, мені буде приємно”. З нашим піаністом Сергієм Силаковим ми знайомі майже три роки, може трошки більше. Я помітив його гру у ресторані і мені дуже сподобалось. Було щось особливе у його звучанні, чесному відношенні до музики, тож я запросив його до співпраці. Спочатку ми записали маленьке демо, але і до сьогодні ми можемо цілими днями просто сидіти і джемити. В нас є гітарист - це людина до якої я завжди ходив в один з найкращих в Тернополі музичних магазинів, де він працював. Я приходив щоб купити гітару, струни, чи якійсь пристрої, та одного разу побачив як він класно грає, і вже став приходити в магазин просто поджемити з ним. Нам так подобалось разом грати, що коли почався проект, я його запросив. Ми також запрошували різних басистів, багато в кого не було часу, чи щось не виходило на репетиціях, але зараз ми граємо з Сергієм Бридуном, з яким я познайомився на Голосі Країни. Ми плануємо записати платівку саме з цими музикантами. І хоча альбом ще на стадії підготовки, в голові він повністю готовий, там всі акорди, пісні, партії. Залишилось тільки знайти час, прийти в студію і записати.

Як гадаєш, для успіху обов'язково потрібно переїхати до столиці?

Зараз я думаю, що нереально було б залишитись у Тернополі. Все тут, в Києві. Всі телеканали, радіостанції, хороші репетиційні бази, концертні зали та багато професійних музикантів. Я не знаю про інші міста, Харків чи Дніпро, але краще я хотів би бути тут. Так що через пару тижнів, як закінчу навчання, буду в Києві.

Скільки інструментів освоїв на сьогоднішній день?

П'ять - клавіші, гітару, бас, губну гармошку та барабани.

Ти буваєш незадоволений собою в музичному плані?

Я завжди незадоволений, бо відчуваю, що можу зробити краще, але я стараюсь бути поміркованою людиною, і розумію, що робота має десь зупинитися. Продовжувати можна нескінченно, але простота краща, а надмірність може все зіпсувати .

Яку найкориснішу пораду ти отримував щодо музики?

Є декілька людей, чиї думки я збираю і на їх підставі формую власне рішення. Я поважаю їх життєвий досвід і смак, і якщо вони кажуть щось однакове чи подібне, то я звичайно беру до уваги. Всесвітньо знаменитий продюсер Andrew Scheps, сказав, що найважливіше в творчості — це не музикант, не продюсер, не мета, а сама пісня. Часто має місце важка праця різних людей, різного походження, смаків та вподобань, та їм якось треба разом створювати музику. Тому і така порада: “Що музика просить”. Неважливо, що думає музикант, його голос, важливо лише те, чого вимагає пісня.

Який найкращий комплімент як музикант ти чув на свою адресу?

Не скажу, що я колекціоную компліменти, але колись одна людина сказала, що я зможу стати неймовірним музикантом. Це звичайно перебільшення, але все одно приємно чути.

Де тебе можна буде почути влітку та восени?

Дати ще будуть додаватись, але точно в червні у Львові на Alfa Jazz Fest та в Києві на Atlas Weekend, а у вересні — на фестивалі RESPUBLICA у Кам’янці- Подільскому.

Автор: Ярко Крістіна
Фото: Якушевська Марина