Перед концертом ТАРТАК у Харкові 9-го березня, де презентували новий альбом Сімка, Сашко Положинський дав невеличке інтерв'ю:

Рок-Київ: Ну, якщо розпочати з головного, то…Альбом «Сімка». Як він писався? Що значить для тебе? Та й взагалі, розкажи про цей альбом, як ти його бачиш.

Сашко Положинський: Він нічим не відрізняється від історій написання попередніх альбомів. Ну можливо є своєрідна історія альбому «Таратак Гуляйгород», а все інше пишеться як завжди…накопичуються якісь ідеї, накопичуються якісь хітові пісні, якісь заготовки пісень, потім це все зводиться до купи, кожен показує, що є в нього, які в нього є ідеї, які в нього є задуми, які в нього є пропозиції, щось приймається, щось відкидається, щось залишається. Ну я, наприклад, планував кілька пісень, які більш, можливо гостро соціальні, а хлопцям вони не сподобались…не знаю, за змістом чи за музикою, яка мала би бути там, сказали, що вони не бачать цих пісень у цьому альбомі. Так вийшов альбом більш ліричний, тому що всі ліричні пропозиції залишилися, трошки соціальних пісень відпало. Ну я не скажу, що він такий вже прям зовсім беззубий, є кілька пісень, які можна назвати сатиричними, чи там іронічними, чи навіть певною мірою соціальними, але все-таки, якщо дивитись у процентному співвідношенні, то ліричних пісень доволі багато у цьому альбомі, тому він наполовину досить спокійний. Зрештою, сьогодні почуєте на концерті.

концерт ТАРТАК Харьков альбом Сімка

А взагалі в альбомі ви багато чого перероблювали?
- Ну ми, як правило працюємо за схемою «йде - не йде». Тобто якщо пісня йде, то значить, що легко всі в неї втягуються, кожен щось вигадує від себе. Якщо ні в кого не має жодних заперечень, щоб ця пісня потрапляла до репертуару Тартака, то тоді пісні легко накопичуються. Ну а якщо буває, як сталося з тими піснями, що я пропонував, що хлопці не захотіли,- це не велика трагедія. По-перше, у мене є проект СП, який завжди дасть можливість мені реалізувати свої авторські амбіції, в тому числі, в плані написання якихось там соціальних текстів. Є можливість записувати пісні з іншими музикантами, зрештою вже власний досвід дозволяє говорити про те, що якщо треба буде, то я ще один колектив організую. Ну тобто, в принципі, варіантів реалізації моїх авторських якихось там амбіцій чи задумок є дуже багато, і я не роблю з цього трагедії. Для мене важливо, щоб колектив сприймав той матеріал, який ми робимо, сприймав цілісно, сприймав з ентузіазмом, щоб всім все подобалось, а якщо не всім все подобається, то принаймні, щоб нічого не було такого, що щось категорично не подобається, бо тоді починається одразу розвал в колективі, не сприйняття, якісь там мікро-конфліктні ситуації…ну і знову ж таки від того страждає, звичайно, і робота з публікою, тому що коли люди приходять на концерт, вони відчувають, є віддача від колективу чи не має, ну слава богу нам вдається поки що зберігати цей азарт та натхнення. А те що там альбом вийшов не зовсім таким яким я собі його уявляв, то нічого. Я взагалі на початку минулого року думав, що ми запишемо 2 альбоми: «Сімку» і «Вісімку», ну умовно кажучи, думав, що один альбом буде більш такий соціальним, а другий такий як вийшла «Сімка». Потім було вирішено, не будемо два робити, давай зробимо один, потім деякі пісні, які я планував у «Вісімку» я запропонував в «Сімку», щось із тих пісень залишилось, щось не пройшло, ну так само деякі ідеї лишилися не реалізованими, тому що коли я побачив, що у нас вже достатньо пісень для нового альбому. І альбом виходить довершеним, в том плані, що в мене, наприклад, не має такого відчуття, що там чогось ще не вистачає, не має такого відчуття, що от, ще б там одну, дві, три…п’ять пісень, не має такого, так само не має відчуття, що якась пісня не впишеться. При тому, що пісні дуже різні і за настроєм, і за змістом, і за формою. Я уже робочий матеріал ставив багатьом людям на прослуховування, всі хто слухають, всі дають схвальні відгуки від того, що чують…ну звичайно є питання по зведенню, але ті хто слухають недозведений матеріал розуміють, що там ще робота ведеться. Ну так само по концертах, коли ми тільки 15-го грудня вперше презентували цей альбом на живо на своєму ювілейному концерті, то одразу ж була лавина позитивних відгуків, ми ж тоді ще супроводжували звуковий ряд поданням текстів на екрані і люди одразу змогли те, що недочули добачити, дочитати. Я взагалі тоді навіть трохи розгубився, я вийшов на сцену і забув, що в мене на екранах є текст пісні…ми починаємо першу пісню і зал одразу співає разом зі мною, і в мене така розгубленість…звідки вони можуть цю пісню знати, ми її до цього тільки раз-два виконували, ну я то думав, ну може хтось там записав на відео, виклав потім в інтернеті і люди зробили нам такий сюрприз, вивчили нову пісню…а потім я згадав, що текст є на екрані, і після того як цей концерт відбувся, то дуже багато людей мене мало не за горлянку хапали з проханням давай уже швидше, швидше хочеться мати цей альбом... Ну шкода, що нам не вдалося його зробити таким, яким планували, але на жаль ми живемо в такій країні де дуже часто встановлені терміни не реалізовуються через те, що люди, які беруть на себе певні забов’язання, потім ці забов’язання не виконують… Змушені миритися з реаліями… Я ось сьогодні їхав з Києва на Харків і знаючи, що до «ЄВРО 2012» лишилося менше 100 днів, я побачив в якому стані дорога і зрозумів, що до ЄВРО дорогу теж не зроблять =)

Тартак - Реппанк, Харків:

Після цього туру в тебе є вже плани, мається на увазі не в колективу, а особисто в тебе?

- Нууу… в мене є багато різних планів, але я про плани не люблю розповідати, і якщо буде що розповісти про реалізовані плани, то я з задоволенням це зроблю. Чесно скажу, що я зараз активно працюю в кількох напрямках, можливо деякі з цих напрямів взагалі виявляться для когось там неприємними сюрпризами, якимись там несприйнятливими речами, ось. Я роблю в своєму житті завжди те, що мені цікаво робити і, що я вважаю для себе прийнятним…і раз я за це взявся, то вважаю, що ніхто не має ні морального, ні якогось іншого права мені дорікати за те, що я роблю, а можливо багатьом людям це сподобається.

В одному з інтерв’ю Борис Борисович Грєбєнщиков сказав таку фразу, що в музикантів не треба нічого питати, вся їхня творчість відображає те, що в них там всередині, тобто те, що журналісти питають не дуже доречно. Ти згоден з цим твердженням?

- Якщо говорити про БГ, враховуючи, що він уже мав величезну кількість написаних і оприлюднених пісень ще в ті часи коли я навіть не починав писати пісні, то звичайно я зараз думаю, що він вже стільки пісень написав, що може говорити про те, що він у своїх піснях сказав все, що хотів сказати і в принципі йому до інтерв’ю додати нема чого. Що стосується мене особисто, то я думаю звичайно багато що сказано в піснях, але далеко не все і не всі теми, які мене турбують, я написав в піснях і можливо не всі теми на які можна написати пісні. Хоча знов ж таки, я намагаюсь щось сказати і в інших напрямках своєї творчої діяльності, можливо це не така там аж творчість, яку можно виокремити в якийсь окремий напрямок моєї діяльності, але те, що я пишу періодично в себе на сторінці sashko.com.ua, або навіть мої висловлювання в спілкуванні в якихось-небудь соціальних мережах або десь там в якихось інтерв’ю…Я думаю, що я там кажу багато чого такого про що в піснях з тих чи інших причин не згадую або згадую але не в повному обсязі. Якщо ж звичайно запитання журналістів стосуються безпосередньо якихось конкретних пісень, наприклад: «Розкажіть, що ви хотіли сказати цією піснею?», то звичайно такі питання виглядають трошки недоречними. В принципі я що хотів сказати, я сказав, якщо ви не розумієте сказаного мною, це значить або я не вмію як слід висловлювати свою думку, або значить те, що ви не здатні мене як слід зрозуміти, або ми просто знаходимось з вами у якихось різних інформаційних площинах і ніде ні в чому не перетинаємось і навіть будь-які додаткові пояснення нічого не дадуть.

Якщо порівнювати український музичний простір та російський, то в російському просторі такі флагмани як ДДТ, Кінчев, вони завжди мають образ революціонерів, які загострюють свою творчість на якихось соціальних політичних проблемах, а в Україні так виглядає, що тільки Сашко Положинський може встати і в прямому ефірі на рівні розмовляти з політиками. Як ти думаєш, чому це так?

Ну я не згоден з вашим питанням. По-перше стосовно ситуації в Росії, я не маю багато що сказати, бо я не дуже її знаю. Насправді згадувані вами і ДДТ, і Аліса, і багато інших «маститих», якщо можна так сказати, виконавців, вони мені особисто в більшості своїй мало цікаві…і якщо там більш старі пісні, що я колись слухав я можу послухати зараз з задоволенням, згадати це все, то нова творчість, якщо до мене якимось чином і доходить, вона, як правило, мене мало зачіпає, або до мене можливо просто не доходить те, що мало би мене зачепити, а навмисно я вже не шукаю, бо мав вже кілька розчарувань…ну там, наприклад, одного часу я пішов на концерт Гаріка Сукачьова, якого в середині 80-х дуже любив і певною мірою він був одним із життєвих взірців, скажімо не в усьому, а в якихось там своїх соціальних, можливо, проявах чи в якихось там іміджових своїх штуках, то я чесно кажучи не зміг добути до кінця той концерт, мені стало не цікаво, я знудився і пішов, ось. Тобто, це свідчить про те, що ті кумири, які були у нас в 80-ті роки, зараз вони вже можливо далеко не такі кумири або можливо вони вже живуть трішечки іншими речами і тому, можливо, їм вже більше нічого не лишається, як більш акцентувати себе на якійсь там громадянській позиції…хоча може я і помиляюсь, я зараз не беруся судити, це так скажімо думки в голос. Що стосується вашого твердження, що в Україні таких людей немає, то мені здається, що у нас багато музикантів так чи інакше проявляють свою соціальну активність і чітко декларують свою громадянську позицію, беруть участь у якихось там політичних акціях, проектах, подіях і т.д., так що я би не сказав, що все обмежується тільки Сашком Положинським…ну до того ж я не дуже охоче беру участь у якихось телевізійних дебатах…один раз я піддався на запрошення після довгих вмовлянь і…ну чесно кажучи, ніякого сенсу в тому своєму відвідуванні я не бачу, і з того часу я відмовляюся від усіх цих ток-шоу…Просто, можливо, не всі музиканти в Україні мають можливість сказати своє слово так, що почує одразу багато народу, ну мені пощастило, що мене десь там почули, ось…ну і знову ж таки, можливо, когось чують більше ніж мене, і в цьому відношенні я би не брався би рівняти музикантів ні в середині України, ні музикантів України та Росії. В будь-якому випадку кожен музикант все одно громадянин, і одні громадяни готові проявляти свою громадянську активність і декларувати позицію, а інші не готові це робити і не роблять, так що це стосується як музикантів, так і людей інших занять, спеціальностей, професій.

Розмовляв: Соколець Іван