ДахаБрахаНапевне, жителі столиці помітили нещодавно у місті якесь ожвавлення, особливо в районі Арсенальної. Люди ідуть – то вдвох, то втрьох, - ідуть гаряче, швидко перестрибуючи через зимні калюжі, розмовляють про щось, очі в них блищать, обличчя збентежено перевіряють годинник, неначе от-от їм вирветься щось із рук, що вони вже вважають точно своїм, а весь їх зовнішній вигляд наповнений якогось бурного запалу.

Хтось, напевно, подумав, що це вболівальники футболу повертаються з чергового матчу, котрий випадково виграла київська команда «Динамо»…але люди з того самого запаленого натовпу знали правду – треба поспішати, щоб встигнути зайняти місце поближче до сцени, щоб напевне побачити все на свої очі і якомога краще. Про що річ? Про нещодавню виставу від гурту «ДахаБраха» в Києві.

Що бачили, що чули?

Розпочався концерт неймовірно швидко, маю на увазі, що зволікань, притаманних будь-яким гуртам, зовсім не було. Ще до початку зі сцени не можна було відволікти погляд – всі інструменти гурту красувалися у світлі прожекторів і саме це дало змогу якнайкраще оглядіти ці дивовижні витвори мистецтва. Дійсно, те як можна розгледіти їх по телевізору - не що інше, як дрібна картинка, інша справа - зблизу. Одним словом, - якщо гурт колись і розпадеться, то інструменти будуть ще довго радувати око десь в музеї української культури. Так само як і вбрання цього квартету.

Схоже, це й стиль одягу скоро набере корпоративного значення, адже деякі з глядачів, або в знак моди, або поваги до гурту, мали на головах притаманні стильові чорні високі шапки - тюрбани, не кажучи вже про різноманітність українських вишиванок у залі. Все це створило необхідну атмосферу. Для одних – національного єднання, для інших – естетичного задоволення.

Цього разу гурт ДахаБраха презентував нову програму «Лайт», але це вони думали, що слухачі вперше почують їх останній альбом.

Насправді, здалося, що зал знає слова нових пісень краще за український гімн. Марко Галаневич одразу відреагував на цей вже «не феномен» і подякував могучій силі Інтернету. Взагалі, Даха не очікувала такої кількості гостей (якщо і очікувала, то зробила все, щоб їх здивування виглядало правдиво). Часто Марк звертався до залу і пояснював що взагалі відбувається, очевидно, очі залу були дещо запаморочені новим звучанням гурту. Дійсно, новий альбом Дахи - це далеко не етно - хаус несамовитість, а доволі стриманий , але безумовно емоційний звук. «Лайт» не означає тут легкість чи попсо вість музики.

Хоча багато хто з фольклору, врешті-решт, перейшов на український поп – формат по причинам всім відомим. Ні, Даха не зраджує собі, навпаки, вони в більшому об’ємі застосували свої аутентичні можливості подачі звуку. Народна пісня, - то є не новий погляд на сьогоднішній день, але зробити так , щоб ця народна пісня перейшла в розділ сучасної - оце і справді ново. Всі наголошують на тому, як гурт старанно працює над кожною композицією – їздить в спеціальні експедиції по країні в пошуках фольклору, шукає нові інструменти, працюють паралельно в театрі, щоб ще більше збагатити своє бачення…

...але, що до мене, то складністю матеріалу, який виконує гурт – є та невидима межа між минулим та майбутнім, адже дуже важко стримати себе від спокуси самовираження і повністю віддатися внутрішньому поклику.

Не легко також стриматися в жанровій стилістиці фольклору, - річчю, яка в свій час погубила багатьох виконавців.

Доказом на все вище сказане і став новий альбом гурту – слухай в машині у заторах, у навушниках, запізнюючись на лекцію, або вдома, уколисуючи малечу.

P.S:

Давно не зазирала у паспорт у графу «національність», дякую ДахаБраха за те, що нагадали про її існування.

Закінчую українським гумором, який, можливо, колись стане на крок ближчим до правди.

Не кажіте, добрі люди,
Що це неможливо.
У столиці нашій славній
Трапилося диво.
Зайшов якось я в крамницю
Й мало не заплакав:
Там продавець по-нашому
З покупцем балакав.

Автор: Titin Piliya
Фото: Георгий Воронов