Цього разу ми відвідали черговий захід ArtSkin – фестиваль «Stop War», що проходив в арт-пабі Бочка. Чесно кажучи, на щось особливе і не сподівалися, та нас чекало приємне відкриття – молода українська група з безмежним потенціалом – CARDIOFEELS. Та все по-порядку.
В рамках міні-фестивалю виступають п’ять груп. Кинувши скоса оком на сцену, ми побачили (кого можна було б очікувати в підвальному приміщенні арт-пабу «Бочка»?) молодого Ангуса Янга. Через кілька хвилин вияснилося, що це все-таки досить бадьора дівчина – лідер і душа гурту Road Rock. Решта команди теж неначе родом з сімдесятих, як і, між іншим, їхня музика – така-собі суміш AC/DC, «Машины Времени» і «Кино». Розігрів був успішним.
Далі творилося незрозуміло-що. Правду кажуть: «як корабель назвеш, так на ньому і напиши». Чи близько до того. Ні, учасники KALIKAband цілком передбачливо замовили футболки з принтом своєї назви, що, принаймні, допомогло її запам’ятати. А на рахунок самого виступу: дивно було спостерігати як часом безглузда і простенька лірика поєднується з таким рівнем артистизму, якому позаздрив би сам Бабкін. Дивно, але цікаво.
Сльозливі текстики і пронизливий голос Adrenaline Rust – не надто вибагливі фани «Арії» залишилися б задоволеними. Саме той випадок, коли не варто псувати геніальну «Creep» своїм кавером.
Вже коли надія отримати естетичне задоволення від музики майже покинула нас, на сцену вийшли вони – білявка в чорному у супроводі чотирьох хлопців – разом CARDIOFEELS. Потужні гітари, енергійні ударні, надзвичайно сильний і красивий жіночий вокал переконують з перших секунд: якісному українському року бути! Патріотична і влучна «Забери руки (від моєї країни)» викликають мурашки під шкірою і спонукає повірити: ще не все втрачено. Від солістки неможливо відірвати погляд, сила чарівних котячих очей приковує увагу протягом всього виступу. Співає «Королеву» – вона цариця на троні, «Кішку» – спокуслива тигриця. Аналог настільки високоякісної рок-групи з жіночим вокалом в Україні навряд чи існує, плюс безперечний козир – непересічна харизма вокалістки.
І на десерт – приємна альтернативка у виконанні The Dontpaniks. У хлопців всього в міру – надриву у вокалі (вже не інді, ще не гранж), насиченості гітарних та барабанних партій. Загалом виходить хороша музика, як хочеться слухати в компанії старих знайомих і не тільки. Неординарна манера спілкування з публікою: «Сейчас грустим, потому что сейчас будет грустная песня», «А сейчас песня вроде бы про любовь». Вечір вдався, не відразу, але вдався.
Звіт: Надя Царик
Фото: Яна Зарицька
