A-haЦієї музично насиченої осені у календарях багатьох українських фанів червоним було обведено 4 листопада, адже саме цього особливого дня вони прощалися з легендою – гуртом A-ha. Місце зустрічі – МВЦ, час – 19.00.

Зала повільно наповнювалась чоловіками і жінками, що дорослішали під Hunting High and Low, The Sun Always Shines on T.V., Manhattan Skyline, The Living Daylights, Crying in the Rain.

Вони, вже цілком самодостатні особистості, з cім’ями, кар’єрами та й іншими необхідними складовими дорослого життя, стояли, обійнявшись і з усмішками, що не зникали з їхніх облич упродовж усього концерту, вітали гурт і дякували за чарівну молодість, у якій голос Мортена Харкета проникав під шкіру і змушував серце співати.

Поруч танцювали дівчата та хлопці, що виховувались цією музикою завдяки батькам, і вона стала ланцюжком, що об’єднав кілька поколінь у цій залі.

Гурт вийшов на сцену близько пів на восьмої, (потрібно подякувати технікам за прекрасне освітлення), з цієї миті світ, певно що, завмер у космічній гармонії. Є виконавці, актори, режисери, що з роками лише молодшають, і гурт a-ha – серед них, вічно молоді.

Першим привітався із київською публікою Магне, трохи згодом Мортен – він просив залу співати і не соромитися, і хоч не всі знали слова, а інші таки соромились, зал тихенько, але душевно, протягував слова Hunting High and Low, ніби слова молитви.

Для когось цей концерт став поверненням у минуле, у дитинство, для когось – початком майбутнього. Слова Мортена далі звучали як сповідь: «25 років – це дуже багато, і весь цей час ви були частиною нашого життя, як ми були частиною вашого».

Цього вечора також можна було почути прощальний сингл Butterfly, Butterfly (The Last Hurrah), Forever Not Yours, Summer Moved On, що відома рекордом, який встановив Мортен, протягуючи ноту 20, 2 секунди, - сетліст загалом із 21 пісні.

Відеоряд прекрасно перегукувався з піснями: засніжені верхівки дерев, вогні нічного міста, гори, космос, квіти, що розпускаються у макрозйомці, інколи обличчя з зали, і, звичайно, сам гурт.

Перед першим бісом гурт залишив сцену на декілька хвилин, аби показати «як це було», ретроспективою з архівних фото, уривків із концертів, журнальних вирізок, обкладинок синглів – історія у 25 років. А наприкінці The Living Daylights, і перед другим, останнім бісом, на екрані з’явилась мапа із Києвом на прицілі. Нехай це повторюється із кожним містом, але a-ha завжди влучають у саме серце.

Завершився цей вечір-прощання початком, take on me, на екрані – нарізка улюбленого кліпу, в який вплітається сьогоднішній виступ, і жодна людина не могла встояти – танцювали, як колись, танцювали, як ще будуть.

Жаль і смуток наповнюють душу, коли закінчується щось дуже важливе у житті, але воно з нами сталося, і варто про це пам’ятати.

Ця книжка закрита, а ми можемо впевнено сказати: «Ми стали частиною легенди».

П.С. Більше фото с концерту A-ha в Києві

Автор: Dasha Stokoz
Фото: Dasha Stokoz

A-hA - Butterfly, Butterfly (Live, Kiev):